Сайт Тернопільського Турклубу про екскурсії в печеру Млинки

Екскурсії в печеру Млинки

       
Головна

 

Про печеру Млинки

Умови проживання

Ціни та замовлення

Спорядження

Екскурсії в печеру

Гра гонки Underground

Канікули у печері

Печерні сувеніри

Фотографії та відгуки

Як дістатись

Екологія та правила ТБ

Спелео з комфортом

Інші цікаві екскурсії

Контакт:
+38 096 212 40 71
tourclub.ternopil@gmail.com

 

Замовити

екскурсії в печерах

на сайті www.tourclub.com.ua

 

 

 

 

 

 

Перші експедиції в печеру Млинки

Учасники першої експедиції в печеру Млинки. 1960 р.

У серпні та листопаді 1960 року (на шкільні канікули) Володимир Олександрович Радзієвський привіз участників першої експедиції тернополян в печеру Млинки.

 

У звіті за 1960 рік В. Радзієвський писав: «1960 р. Прочитали книгу Норберта Кастере «10 років під землею». Дуже цікаво. Створили секцію спелеології та спелеотуризму. У школі інструкторів туризму впроваджена спеціалізація зі спелеології з дворічним терміном навчання».

 

У Тернопільскій дитячій туристсько-екскурсійній станції В. Радзієвський з 1957 року проводив школи молодших інструкторів туризму: пішого, гірського, лижного. Тоді ще не було вузької спеціалізації. Тому практично та сама група літом мандрувала стежками Тернопільскої області, гірським Кавказом (був там такий табір юних альпиністів), зимою вставали на лижви, щоб пройти знаменитий маршрут Ясиня — Рахів — Ясиня. Труднощі туристських стежків, вечірні пісні біля вогнища, радість від спілкування з чудовою природою створили загартовану дружню групу старшокласників. Цьому сприяв ідеальний керівник, фанатично відданий своїй справі В. Радзієвський. Не одружений (а це було важливо, тому що всі вихідні і свята він не був дома, а з групою в походах), автор і виконавець власних пісень під гітару, чудовий фотограф, автор краєзнавчих книжок, за освітою вчитель, а фактично інструктор — методист туризму, одночастно вимогливий керівник і веселий товариш. Тому не випадково, коли В. Радзієвський у вересні 1959 року створив секцію спелеології і спелеотуризму, ця дружня група повним складом в міжсезоння, весною і восени почала досліджувати печери. Група спочатку мала назву «49-26» — це географічні кординати довготи та широти Тернопілля. Потім назву «ПБТ» — «Печерні Брати Тернопілля». Досвіду вивчення печер, викреслювання планів під землею тоді у нікого не було.

 

Фактично все придумав сам В. Радзієвський. Вперше розбив робочі групи по три чоловіки, видав їм компас, рулетку, міліметровку, планшети. Вперше вгадав влучно, в якому маштабі треба викреслювати плани — 1:500. Базовий табір влаштували неподалік печери у початковій школі, яка під час канікул була зовсім порожньою.

 

У цій першій експедиції у печеру Млинки взяли участь 11 чоловік. Роботи почали з виконання плану Вхідної зали. Повсюди вона мала зарубки, які залишили селяни при добуванні гіпсу.

 

У цьому ж році була організована перша екскурсія у печеру Млинки з робітниками заводу «Електроарматура» (майбутнє підприємство «Ватра»). Довжина печери Млинки стала 1240 метрів.

 

1961 рік. У березні була проведена 3-тя експедиція тернопільских спелеологів під керівництвом В. Радзієвського з топозйомки печери Млинки. Участників експедиції 12 чоловік.

 

Запам’ятались такі випадки: якщо іти по вхідному коридору прямо, нікуди не повертаючи, то незабаром попадеш в тупик. Першим туди прокладав стежку Валерій Мамєтов. І раптом він провалився у землю на метр. Виявилося, що підлога має рівну скаменілу тоненьку плівку, під якою або вимита глина, або глина є, але дуже пухка і людину не тримає. Після цього вже не будеш сміливо ступати на землю. Раптом вона під тобою провалиться. І ще раз так трапилось «провалитись скрізь землю» старшому з авторів прямо перед Столовим каменем. Добре що не на багато. Але це переконливо показало, що раніше людина до першого гроту Столового каменю ніколи в печері не проходила, тому що її вагу не витримала би сантиметрова кора підлоги. Столовий камінь отримав свою назву за те, що на ньому збирались в обід зі своїх районів печери трійки дослідників. Обід складався з дуже простої їжі та води, яку приносили з собою. Все це зручно було розкласти на плоскому камені, який розташувався на перехресті ходів. Тут же ділились враженнями від щойно відкритих місць.

 

У серпні та листопаді 1961 року відбулася 4-а експедиція. Зі звіту В. Радзієвського: «Продовжуємо дослідження та виконання плану печери Млинки. Учасників експедиції 12 чоловік. Вчимося основам великої спелеології, аналізуємо методику і тактику своїх робіт».

 

Був відкритий майже 100 метровий проспект залу Піонер. Ця назва була дана на честь першопрохідців при географічних відкриттях, яких часто називали піонерами. У той час в залі Піонер влаштувалась велика колонія кажанів. На те, що вони тут поселились дуже давно, вказував потужний шар відкладин гуано — екскременти кажанів. Щоб попасти в цей зал, дослідникам довелося вперше відірватись від підлоги і вперше пройти розпором щілину, яка виводила до широкої перпендикулярної галереї. Але підлога її була значно нижче і спуститись туди було не легко. Це скелелазіння нагадало першопрохідцям Кавказ, де вони тренувались у таборі юних альпіністів. Тому цьому місцю дали назву по стрімкій каменій башті гори Ужба.

 

Відомості про печеру розходились Тернопільщиною все ширше. Почали проводити масові екскурсії у печеру Млинки.

 

Довжина печери Млинки підросла до 4380 метрів.

 

Зі звіту В. Радзієвського: «Продовжуємо першопроходження та виконання плану печери Млинки. Участників експедиції 16 чоловік. Продовжуємо вчитись основам великої спелеології, продовжуємо думати над покращенням методики та тактики роботи у підземному лабирінті».

 

Група Зімельса Ю. вузькою щілиною пройшла в гротик, який був заповненний кам’яними медузами натічних вапнякових відкладень. Можно довго милуватись тут фантазіям природних утворень. Це місце отримало назву Підводне царство.

 

А на півдні лабіринту спелеологи групи Семенців Ярославни були вражені від величезних об’ємів порожнин, які досі ніхто з них не бачив. Одна зала отримала назву на честь Кастере, видатного французського спелеолога, книгами про підземні пригоди якого захоплювались всі. Наступний зал отримав назву залу Дружби, тому що робочі групи були раді зустріти тут друзів під часу обідньої перерви. А на північно-східній частині від залу Піонер юні спелеологи могли милуватись гарною галереєю, стіни якої були щільно покриті білосніжними кристалами. Певно, це місце так і назвали «Кришталевий хід».

 

Тільки на заході треба було протискатись через мережево вузьких тріщин, які отримали назву Адамові ребра. Потрохи почало вимальовуватися паутиння великого лабіринту.

 

Щоб після експедиції повернутись додому у Тернопіль, треба було йти пішки на залізничний вокзал у м.Чорткові, а це не менше 10 кілометрів. На замовлення автобусів тоді ще не було. А рюкзаки зі всім експедиційним спорядженням були досить важкі. Тоді по дорозі і народилась жартівлива пісня:

По дороге на Чертков – и-и-и, здрастье,

Шла колона ишаков – и-и-и, здрастье.

На себе они несли – и-и-и, здрастье,

Во-о-о-т такие рюкзаки – и-и-и, здрастье.

Много у нас вопросов.

Каждый из нас философ,

Это ж надо понимать,

Это ж надо соображать.

 

Ця проста пісенька допомагала скорочувати час дорогою до поїзда. Грошей тоді ні в кого не було. Делікатесом вважалась їжа – чорний хліб з дрібними рибинками тюльки. Коли спелеологи о першій годині ночі прийшли на Чортківський залізничний вокзал, зайшли в буфет, який працював цілодобово, то В.Радзієвський сказав: «Гуляти так гуляти!» і заказав всім по 7 стаканів чаю.

Радзієвський Володимир Олександрович - керівник перших експедицій в печеру Млинки

 

 

 

 

 

 

 

<<<Назад                                                                                                                                                                                       Далі>>>